Це не просто ринок, а справжнє втілення історії італійської спільноти у Бронксі. Від традиційного сільського ринку 1930-х років він еволюціонував у сучасний гастрономічний простір, не втративши при цьому автентичного сімейного затишку, смаків та стилю «Малої Італії». Про історію цього особливого торгівельного куточка у Бронксі — далі на bronx1.one.
Історія появи Артур-авеню
Взагалі історія Артур-авеню тісно пов’язана з родиною Лоріллардів — французьких гугенотів, що прибули до Нью-Йорка у 1760-х роках. П’єр Лоріллард заснував тютюнову компанію Lorillard & Co., яка з часом стала однією з найвідоміших у США. Після його смерті у 1778 році родина облаштувала тютюнове виробництво в районі сучасного Белмонта, уздовж річки Бронкс. Залишки цих підприємств збереглися до сьогодні — зокрема знаменита будівля заводу, що нині стоїть на території Нью-Йоркського ботанічного саду.
У 1870 році Кетрін Лоріллард-Вулф, спадкоємиця тютюнової імперії, успадкувала маєток та згодом розділила його на частини. Ділянки землі в районі Белмонт було розплановано під нову житлову забудову, а особняк Лоріллардів перетворився на лікарню Святого Варнави. Саме вона, велика шанувальниця президента Честера Артура, дала головній вулиці нового району ім’я на його честь — Arthur Avenue.
Передумови появи ринку
У 1930-х роках, коли на вулицях Бронксу вирувала вулична торгівля, влада міста почала шукати більш впорядковану альтернативу. На той час у Нью-Йорку було понад 50 000 торговців із ручними візками. Щоби навести лад, мер Фіорелло Ла Ґуардіа ініціював створення критих ринків — місць, де вуличні торговці могли б працювати в чистих, зручних та регульованих умовах.
Одним із таких ринків став Arthur Avenue Retail Market — справжнє серце італійського району Белмонт. У багатьох рекламних брошурах та статтях того часу район Белмонт називали не інакше як «італійська колонія в Америці», з Артур-авеню в самому її серці. Тут вирувало життя: аромати свіжої пасти, базиліку й смаженого м’яса змішувалися з голосами продавців та сміхом місцевих мешканців. Вулиця була місцем зустрічей, торгівлі, спілкування та святкувань.
Arthur Avenue Retail Market відкрився 29 жовтня 1940 року, вміщував близько 117-120 торгових місць, де продавали свіже м’ясо, рибу, овочі, делікатеси й інші смаколики, що нагадували про італійські корені району. Новий ринок став офіційним домом для візків та їхніх власників: тут можна було орендувати кіоск за помірну плату, з якого продавець міг продовжити торгівлю — вже в кращих умовах та з більшим комфортом для покупців.
Arthur Avenue Retail Market мав непросту долю. У 1960-1970-х роках, разом із загальним занепадом Бронксу, він переживав складні часи. Але вже у 1980-х роках продавці об’єдналися в кооператив, спільно взялися за ремонт інтер’єру та екстер’єру, й оживили простір, перетворивши його на сучасний гастрономічний осередок з родинною атмосферою.
Маленька Італія у Бронксі
Знаменита Артур-авеню в Бронксі й сьогодні залишається душею італо-американського Нью-Йорка. Ця затишна вулиця, розташована неподалік кампусу Університету Фордгема, вабить не лише туристів, а й корінних ньюйоркців, які приїжджають сюди в пошуках справжньої італійської атмосфери. На відміну від туристичного Мангеттена, тут зберігся автентичний дух, традиції, рецепти й родинний підхід до справи.
Сьогодні Arthur Avenue Retail Market — це поєднання класики та сучасності. У просторі ринку працює понад десяток спеціалізованих крамниць та гастрономічних закладів. Серед них Bronx Beer Hall — бар, що з 2013 року подає крафтове пиво та закуски від місцевих виробників. До колоритних та учасників ринку належать також:
- легендарний Mike’s Deli, де відвідувачі можуть побачити процес виготовлення моцарели й скуштувати знамениту баклажанову парміджану, прославлену на каналі Food Network;
- Peter’s Meat Market із великим вибором м’яса та ковбас;
- Felix’s Custom T-Shirts and Alterations — майстерня футболок та дрібного ремонту одягу;
- Funici A’Pizza — справжня неаполітанська піца;
- O’CCAFFE — ароматна кава й десерти;
- La Casa Grande Cigars — точка з виготовлення сигар на місці;
- Enzo’s of Arthur Avenue on the Go — вулична версія відомого ресторану Enzo’s.
Один з нових учасників, якого можна побачити на Arthur Avenue Retail Market, — це DUA Market. Ця крамниця належить жінкам та спеціалізується на продуктах балканської й італійської кухні. Це приклад того, як ринок відкривається для нових культур, зберігаючи при цьому свою італійську основу.
Артур-авеню живе не лише торгівлею, а й культурою. Тут регулярно проходять вуличні ярмарки, дегустації, а найгучнішим святом є Ferragosto — італійський фестиваль врожаю й літа, який щороку збирає цілу громаду.
Артур-авеню у музиці, кіно та на телебаченні
Артур-авеню у Бронксі — це не просто ринок чи вулиця з ресторанчиками. Це місце, яке стало колискою цілої культурної спадщини, джерелом натхнення для музикантів, режисерів та митців, а також справжнім символом італо-американської ідентичності. Ось кілька яскравих фактів, які показують, наскільки багатогранною є ця легендарна вулиця.
- Dion and the Belmonts — з музичного серця Артур-авеню.
У 1950-х саме тут, серед кварталів Малої Італії, народився гурт Dion and the Belmonts. Назву хлопці взяли від сусідньої Belmont Avenue, а свій шлях — з Артур-авеню, де все почалося. Вони стали першими італо-американцями, які здобули всенародне визнання у жанрі ду-воп. Їхній дебютний хіт «I Wonder Why» (1958) швидко злетів на вершини чартів, за ним прийшли «A Teenager in Love» та «Where or When». Вокаліст гурту Діон ДіМуччі згодом розпочав успішну сольну кар’єру з такими хітами, як «Runaround Sue» та «The Wanderer». У 1989 році він був введений до Зали слави рок-н-ролу.
- «Марті» та «Бронксська історія» — фільми з душею Артур-авеню.
Вулиця стала знімальним майданчиком для класики кіно — фільму «Марті» (1955), який отримав чотири «Оскари». Головний герой працює на м’ясному ринку Артур-авеню. Цей фільм настільки глибоко відображає дух тогочасного Бронксу, що у 1994 році його включили до Національного реєстру фільмів США.
Інша стрічка, «Бронксська історія», знята за участі Роберта Де Ніро та Чеза Палмінтері, також вшановує культуру району. Недалеко від Артур-авеню досі можна побачити стінопис, який відсилає до цієї знакової картини.
- Ресторан Mario’s — смак італійської класики у кадрі «Клану Сопрано».
У 2003 році легендарний ресторан Mario’s став знімальним майданчиком для «Клану Сопрано» — серіалу, що названий одним з найкращих в історії телебачення. Сцена, знята тут, принесла нову хвилю слави ресторану, який існує з 1919 року.
- Реаліті-шоу «Мамині хлопчики з Бронкса» — спроба показати Артур-авеню світові.
У 2012 році Артур-авеню опинилася у центрі уваги телеглядачів завдяки шоу «Мамині хлопчики з Бронкса», яке транслювалося на TLC. Хоча шоу проіснувало лише один сезон, воно підвищило впізнаваність району за межами Нью-Йорка.
- Леді Гага — від попікони до вуличної дівчини з Артур-авеню.
У музичному кліпі на пісню «Eh, Eh (Nothing Else I Can Say)» Леді Гага показала свою італо-американську спадщину, знімаючись серед пекарень та вуличних сцен Артур-авеню. Кліп — це візуальна подяка старому світу, жіночій силі та автентичному Нью-Йорку, який її надихає.
У 2016 році Американська асоціація планування внесла Артур-авеню до переліку «Great Streets of America», відзначивши її як культурне серце італо-американської спільноти, осередок гастрономії та приклад збереження історичної ідентичності в міському просторі.
Артур-авеню — це не просто вулиця з історією. Це сцена, на якій вже понад століття грають музику, знімають фільми, готують найкращу пасту й зберігають дух спільноти. Це місце, де старе та нове зливаються у неповторному ритмі Бронкса.