Яскравий приклад підприємця, який виріс у Бронксі, здобув освіту в громадському університеті та став керівником кількох національних компаній. Його історія — це приклад стратегічного мислення, вміння бачити потенціал у брендах й будувати бізнес навколо цієї ідеї. Детальніше про життя та карʼєру Говарда Лорбера — далі на bronx1.one.
Перспективний двієчник
Говард Лорбер народився в єврейській родині у Бронксі. Його батьки, Чарльз та Селія, виховували сина в атмосфері працьовитості, любові та поваги. У 1955 році, коли Говарду було п’ять років, родина переїхала з Бронкса до містечка Парамус у Нью-Джерсі, типового американського передмістя тих часів з кукурудзяними полями й повільним ритмом життя.
Попри інтелектуальну спадковість, сам Говард у школі був серед останніх. Його мати була справжньою вундеркіндкою — закінчила середню школу у 15 років, а Хантер-коледж — у 18.
«Вона була генієм», — з усмішкою згадував Лорбер. — «А я був її повною протилежністю. Вона жартувала, що я — єдиний хлопець із Нью-Джерсі, якого не взяли до Ферлі Дікінсон».
У підсумку єдиним коледжем, що відкрив перед ним двері, став CW Post на Лонг-Айленді — один із кампусів Університету Лонг-Айленда. Саме там Лорбер почав відкривати у собі підприємницький хист та долучився до братства Alpha Epsilon Pi. Згодом він не просто здобув диплом та увійшов до ради опікунів університету, а навіть один з корпусів було названо на його честь — Lorber Hall. Історія хлопця, якого ледве прийняли до коледжу, завершилась тим, що його ім’я стало символом успіху та щедрості на тому ж самому кампусі.
Першу роботу хлопець отримав вже у 13 років — мив посуд та допомагав на кухні у маленькій піцерії на Ріджвуд-авеню. Згодом Говард працював у ще одній піцерії — вже на трасі 17, а потім — у ресторані IHOP, також на тій же трасі. Але особливе місце в його серці назавжди залишилось за Suburban Diner — типовим американським кафе. Саме цей досвід зіграв визначну роль в успіху управління Лорбером мережею Nathan’s Famous.
Король хот-догів
Nathan’s Famous — це не просто мережа швидкоїжі. Це американська легенда, що стала символом культури хот-догів. І хоча бренд існував ще з початку XX століття, його нова епоха почалася тоді, коли за справу взявся Говард Лорбер — виконавчий голова ради директорів компанії.
Коли Лорбер подивився на Nathan’s, він одразу впізнав знайомий сценарій: сильний бренд із гучним іменем, але слабким управлінням.
«Я завжди вважав, що компанії з великими іменами практично неможливо знищити. Навіть коли ними погано керують, бренд витягує їх з найглибших криз. Nathan’s був саме таким випадком», — згадував він.
І хоч спершу відродження компанії йшло повільніше, ніж Лорбер сподівався, у перспективі це стало однією з його найуспішніших інвестицій. Спочатку план був простим — викупити компанію, зайнятися франчайзингом, потім повернути її на біржу й інвестувати в відкриття нових точок. Але на практиці все виявилося складнішим. Нові ресторани відкривалися — і закривалися. Люди просто не бачили в хот-дозі повноцінної страви. Для більшості це просто перекус, а не обід чи вечеря. Щоб не втратити інвестиції, команда Лорбера почала шукати інші шляхи розвитку. Експериментували — об’єднували Nathan’s з іншими брендами, відкривали великі формати. Але це не принесло очікуваних результатів. Тоді Лорбер звернув увагу на ліцензійний бізнес.
Спочатку компанія мала не дуже вигідну угоду на продаж продукції в супермаркетах. Але з роками, коли бренд зміцнив позиції, Лорберу вдалося домовитись про нові ліцензійні умови — на порядок вигідніші. Саме тоді Nathan’s Famous почав глобальну експансію — з’явилися упаковані хот-доги в супермаркетах, франшизні точки за межами США, партнерства зі стадіонами та аеропортами. Завдяки стратегічному мисленню Лорбера, Nathan’s Famous перетворився з локального нью-йоркського кафе на міжнародний бренд.
Будування імперії Douglas Elliman
Douglas Elliman — це гігант з ринку розкішних квартир, котеджів та кондомініумів, що визначає стандарти на таких елітних ринках, як Нью-Йорк, Південна Флорида, Лос-Анджелес та Бостон. І одним із головних архітекторів цього успіху є Говард Лорбер — голова ради директорів компанії.
Завдяки Лорберу Douglas Elliman став одним з найвпливовіших гравців у США. Він керував компанією в періоди злетів та спадів, бо, як він сам каже, «нерухомість — це циклічний бізнес». У розпал технологічної трансформації багато хто пророкував кінець традиційному брокерському бізнесу, але Лорбер залишається скептичним.
«Так, технології змінюють правила гри. Але це відбувається повільніше, ніж здається. А великі ринки, як Нью-Йорк чи Маямі, не піддаються так легко автоматизації. Тут усе зав’язано на довірі, персональному підході, розумінні мікрорайонів та нюансів клієнта. Робота брокера тут — незамінна».
Поза аналітикою, стратегічними моделями та ринковими прогнозами, бізнес Лорбера тримається на людях. Він вірить: головні клієнти — не покупці й навіть не забудовники, а брокери. Саме вони — серце компанії. Конкуренція, звісно, є — зокрема, з боку Corcoran. Але Лорбер переконаний, що його підприємницький стиль дає перевагу. Corcoran — це велика корпоративна структура. Douglas Elliman — велика компанія, яка працює як сімейна справа.
Один з таких прикладів — ситуація з орендою офісу. Коли Corcoran довго погоджував умови з орендодавцем, Лорбер просто підписав угоду за день — і виграв. Щодо міжнародного розширення, Лорбер скептично ставиться до гламурних, але сумнівних ідей.
«Дубай? Ні, дякую. Там усе надто показове, ризиковане, і, чесно кажучи, як потрапити додому на свій острів після вечері, коли вже темно?»
Суть його філософії проста: гнучкість, підприємницький підхід, людські зв’язки та чітке розуміння реального попиту. Саме це дозволяє Douglas Elliman залишатися лідером, не дивлячись на кризи, технологічні виклики чи сезонність ринку.
Інвестор та філантроп
Говард Лорбер — президент та генеральний директор Vector Group Ltd., холдингової компанії, що торгується на Нью-Йоркській фондовій біржі. Через неї він опосередковано керує Liggett Group, Vector Tobacco, New Valley LLC та Douglas Elliman. У 2010 році Лорбера обрали до ради директорів Borders Group. Крім того, він був пов’язаний із United Capital Corp — компанією з інвестицій у нерухомість і виробництво.
У світі великого бізнесу Лорбер підтримує зв’язки з найвпливовішими людьми — зокрема, з Дональдом Трампом. Їхня співпраця свого часу допомогла продати найрозкішніший приватний будинок у США, який Forbes назвав найдорожчим в країні. Йдеться про колишню резиденцію Ейба Госмана в Палм-Біч — маєток із 15 спальнями, трьома басейнами, зимовим садом у венеціанському стилі та власною лінією узбережжя в 475 футів на знаменитому Billionaire’s Row. Після ремонту Трамп виставив її на продаж за $125 мільйонів.
Благодійність також займає важливе місце в житті Лорбера. Він очолює раду Фонду лікарні Саутгемптона, є співголовою організації Silver Shield Foundation, яка допомагає дітям загиблих поліційних та пожежників з оплатою освіти, входить до правління «Саду мрій» (Garden of Dreams Foundation) та є опікуном Медичного центру Маунт-Синай у Маямі. І це лише частина його філантропічної активності.
Інші грані життя
Говард Лорбер — не тільки людина фактів та цифр. Його можна було побачити й на телебаченні — в епізоді «Фінальної трійки» у популярному шоу The Apprentice 2005 року, де він оцінював фіналістів разом із керівниками Domino’s, QVC та Burger King.
Утім, справжня опора його життя — родина. Одружений на своїй коханій ще з часів коледжу, він — батько двох синів, які пішли батьківськими шляхами. Старший син Майкл — партнер та керівник у Boston Realty Advisors, а Браян — співвласник компанії Blue Star Jets, що спеціалізується на приватній авіації.
Також попри шалений графік, у Лорбера завжди є місце для задоволень. Він щиро зізнається:
«Люблю полювання на птахів та гольф, хоча, якщо чесно, жодного з них не опанував досконало».
Ще одна пристрасть — човни. Їх Лорбер любить не менше, ніж великі операції з нерухомістю. Але найглибше та найемоційніше призначення в його житті — це участь у збереженні пам’яті. У 2017 році він став головою Меморіального музею Голокосту США за призначенням президента. Ця роль вийшла далеко за межі почесної, вона торкнулась самого серця. Його бабуся та дідусь — євреї із Салонік, міста в Греції, звідки на початку XX століття емігрували до США. Завдяки цьому врятувалися, але, як згадує Лорбер, «втратили всіх, кого знали». Сімдесят п’ять відсотків євреїв Салонік були знищені в Освенцимі-Біркенау.
«Це стало для мене особистою справою, — каже він. — Уявіть: винищити 90% громади лише через релігію. Немислимо. Я просто не міг не діяти».
Лорбер вважає, що його обов’язок — зробити все, аби ніхто не забув ці трагедії. Говард Лорбер — це не лише бренд у світі бізнесу. Це голос пам’яті, приклад лідерства та доказ того, що успіх — це не лише багатство, а й масштаб впливу, який залишаєш по собі.