Сьогодні масивна будівля між районами Гантс-Пойнт та Лонгвуд — це осередок підприємництва та креативності. Там орендують простори бізнеси, некомерційні організації, школи й медичні установи. Серед орендарів — Start Small Think Big, Luscious Wines, офіс конгресмена Хосе Серрано, а також дві державні школи. Та старий фасад із вікової цегли нагадує, що споруду звели ще у 1909 році. Колись тут друкували гроші для 115 країн світу. Про історію цієї будівлі, яку ще називали «фабрикою пенні», розкаже bronx1.one у цій статті.
Передумови будівництва друкарні American Bank Note Company у Бронксі
American Bank Note Company була створена 29 квітня 1858 року у результаті злиття семи провідних фірм, що займалися гравіюванням та друком. Спершу компанія розміщувалася на розі Волл-стріт та Вільям-стріт на Мангеттені, у будівлі, яка пізніше стала митницею США, а згодом — Національним міським банком. У 1867 році компанія переїхала на Бродвей, 142, а в 1884 — на Трініті-плейс, 86. До 1908 року вона мала виробничі об’єкти не лише в Нью-Йорку, а й у Бостоні та Філадельфії.
У тому ж 1908 році компанія збудувала нову адміністративну будівлю на Броуд-стріт, 70, на Мангеттені, де розмістила офіси та торгівельні служби. Водночас керівництво вирішило винести виробництво за межі центру міста для підвищення ефективності. Цей план й став початком історії відомої бронкської друкарні.
Поява друкарні у Бронксі
Вибір місця для друкарні в районі Гантс-Пойнт був результатом ретельного вивчення всіх варіантів у межах всього Нью-Йорка. Одним із ключових чинників стала близькість до залізниці, з якою попередньо домовились, щоб вона могла забезпечити перевезення великої кількості матеріалів — близько 10 000 тонн паперу та іншої сировини щороку.
Угода про придбання ділянки була завершена 20 листопада 1908 року. Загальна вартість нового проєкту мала перевищити 2 мільйони доларів (еквівалент приблизно 70 мільйонів доларів у 2024 році). Заробітна плата для більшості працівників коливалася від 40 до 75 доларів на тиждень (від 1400 до 2600 доларів у 2024 році). Тож охочих потрапити на нове, сучасне у ті роки виробництво серед мешканців бідного Бронкса було чимало, та проводився жорсткий відбір.
Проєкт будівлі доручили архітектурній фірмі Kirby, Petit & Green, яка раніше вже працювала над офісами компанії у центрі Мангеттена. Ця ж фірма у ті роки проєктувала інші друкарські споруди — зокрема, будівлю Hearst у Сан-Франциско (1908) та завод Country Life Press у Гарден-Сіті на Лонг-Айленді (1910).
Особливості архітектури та розширення
Типові для поліграфічної промисловості споруди мали відкриті інтер’єри, бетонні підлоги та високі стелі, аби вмістити велике обладнання. В окремих місцях відстань між колонами сягала 12 метрів, а у деяких приміщеннях стелі підіймалися на понад 6 метрів.
Комплекс займав п’ятикутний квартал, обмежений Гаррісон-авеню, Тіффані-стріт, Лафайєт-авеню та Барретто-стріт. У 1913 році Гаррі Кук описав друкарню як «мамонт», а New York Times у 1992 році відзначила її «безкомпромісно індустріальний вигляд».
Друкарня містила близько 200 друкарських машин, а також власний ресторан, медпункт, пральню, майстерні, лабораторії та цех з виробництва спеціальних фарб. Спочатку було два основних крила:
- Крило Лафайєт — це витягнута вузька споруда з фасадом довжиною майже 142 метри, яка слугувала адміністративним центром та містила гравіювальні кімнати. У центрі комплексу височіла дев’ятиповерхова вежа. Споруда мала сталевий каркас, обкладений цеглою, з великими арковими вікнами, що пропускали максимум денного світла — важливого для контролю якості друку. Стилістично будівля відсилає до німецького архітектурного стилю Rundbogenstil, популярного у 1830–1840-х роках.
- Друкарське крило (нині відоме як Гарнізонне) стояло перпендикулярно до Лафайєтського. Воно мало просторіші інтер’єри, міцніші підлоги та високі стелі для великих друкарських машин. На нижньому поверсі зберігалося понад 130 тисяч друкарських форм, а на верхньому працювали преси.
У 1910 році на розі Гаррісон-авеню та Барретто-стріт спорудили окремий гараж за проєктом Kirby, Petit & Green. Його розширили вдвічі у 1928 році та зробили місцем виробництва фарби. Сьогодні він відомий як Північна будівля. У 1912 було додано ще приміщення з боку Барретто-стріт для пральні та целюлозного заводу.
У 1925 році крилу Лафайєт додали ще один поверх, а у 1928 році архітектор Оскар П. Кадмус додав два поверхи до прибудови вздовж Барретто-стріт, розмістивши там нові друкарські машини й механічні майстерні. Після цих розширень загальна площа комплексу становила близько 37 600 м².
Діяльність друкарні
Коли нарешті всі будівельні роботи були завершені, друкарня у Бронксі вийшла на колосальні обороти. Щодня оброблялося понад п’ять мільйонів аркушів паперу та виготовлялося понад 50% всіх цінних паперів Нью-Йоркської фондової біржі. Серед продукції були банкноти, марки, сертифікати, чеки, дорожні чеки, каталоги, буклети, акредитиви, лотерейні білети, талони на їжу тощо. Крім того, тут виготовляли власний папір зі спеціальної тканини, а також пакувальні коробки.
Хоча підприємство друкувало гроші для 115 країн, особливо воно славилося співпрацею з країнами Латинської Америки — такими як Мексика, Бразилія, Куба, Гаїті, Еквадор та Коста-Рика.
Гравери у Бронксі були одними з найкращих у світі — деякі навчалися понад десять років, й багато хто представляв династії майстрів у кількох поколіннях. У 1958 році головним гравером став Вілл Форд, який пропрацював у компанії 46 років. У 1963 році на заводі було 33 гравери, які створювали класичні образи — оголених або напівоголених фігур у драпованих накидках. Цей стиль відповідав вимогам фондової біржі, що передбачали наявність зображення людського тіла, яке важко підробити.
American Bank Note Company пишалася своїм технологічним рівнем, інженерними рішеннями, командою дизайнерів та системою соціального захисту працівників. Унікальною для компанії була посада «офіційного фальшивомонетника» — людини, яка намагалася створити підробки продукції компанії, щоб удосконалити її захист. Якщо фальшивка була надто якісною, виріб змінювали — покращували гравіювання, змінювали папір або фарбу.
Безпека на заводі була винятковою: кожен аркуш паперу проходив перевірку 33 рази, а браковані екземпляри спалювали.
Серед невдалих проєктів компанії було виробництво гральних карт, яке тривало шість років, починаючи з 1908 року. Хоча фінансові документи були на найвищому рівні, гральні карти виявилися неякісними — через відсутність непрозорої середини їх можна було «читати» при гарному світлі. У 1914 році цей бізнес продали компанії Russell Playing Card Company.
Був в історії друкарні ще цікавий епізод — справжній терористичний акт. 20 березня 1977 року будівлю друкарні у Бронксі було пошкоджено вибухом, влаштованим FALN — радикальною пуерто-риканською організацією, яка виступала проти капіталізму. Вони обрали об’єктом атаки друкарню через її участь у, як вони вважали, глобальній економічній експлуатації. Від сили вибуху були вибиті вікна аж до четвертого поверху. У заяві, надісланій від імені організації, йшлося, що друкарню було обрано мішенню як символ «янківських репресій та експлуатації», оскільки вона друкує цінні папери, які, на думку нападників, визначають, хто буде жити в достатку, а хто — в злиднях.
Доля будівлі після закриття типографії
Друкарня фактично припинила масове виробництво у 1985 році. Компанія American Bank Note перенесла основні потужності до Блаувельта. Тоді ж Волтер Кан та Макс Блаунер викупили частину будівлі, інвестувавши 8,3 мільйона доларів у створення Центру одягу в Бронксі. Там розмістилися компанії текстильної галузі, художні студії, винний погріб та навіть притулок. Далі події розгорталися за наступною хронологією:
- 1997 рік — у будівлі відкрилася школа Wildcat Academy, яка займала кілька поверхів й включала кулінарну програму, студентське кафе та гідропонну теплицю.
- 1998 рік — Академія мистецтв та танцю облаштувала сценічний простір на 70 місць у будівлі, працюючи разом з відомою латиноамериканською ЛГБТК компанією Артура Авілеса.
- 2007 рік — будівлю купує компанія Taconic Investment Partners за понад 32 мільйони доларів, маючи намір перетворити простір на креативні лофти для малих підприємств та творчих професіоналів. Вони навіть вклали 25 мільйонів у відновлення комплексу, але економічна криза 2008 року зупинила ці плани.
- 2008 рік — будівля була визнана міською пам’яткою, що підкреслює її значення як частини індустріальної історії Нью-Йорка.
- 2010 рік — відкрився бізнес-центр Sunshine, який пропонував гнучкі умови оренди для стартапів у сферах медіа, технологій та охорони здоров’я.
- 2014 рік — комплекс продали за 114 мільйонів доларів компаніям Madison Marquette та Perella Weinberg.
Станом на 2024 рік будівлею керує Madison Marquette, позиціонуючи об’єкт під назвою The BankNote як одну з найпривабливіших офісних будівель Бронкса.